Article illustration
Новини

Незабутня подорож на Говерлу!

Яскраві спогади про літо

Деревообробник - портал 848 readersЛюбов Богуш Add to bookmark0 Remove from bookmark0

У липні працівники медійної групи «Промінфо» вперше разом підкорили найвищу вершину Карпатських гір. Говерла, немов магніт, завжди приваблює туристів своїми неймовірними пейзажами та природніми ландшафтами. Але найбільший стимул - це випробування власних сил у подоланні перешкод на шляху до мети. Саме такою була наша подорож.

Усю дорогу зі Львова нас супроводжувала  дощова погода, але  Карпати нас зустріли привітним сонцем. Це додало нашій групі сил  та оптимізму і  першу частину маршруту від бази Заросляк, ми пройшли швидко та непомітно сосновим лісом  під веселий спів пташок та веселі жарти. Саму  вершину Говерли  оповили  туман  та хмари, які здавалися такими  близькими,  що ще трохи їх можна буде досягнути рукою.

Наївні  та довірливі ми рухались далі не здогадуючись, що нас чекає попереду. Маршрут тимчасом змінився і йти довелося низькорослими чагарниками та альпійськими луками, споглядаючи  неймовірні краєвиди карпатських гір. Але багато  часу на милування природою у нас не було , бо почався крутий підйом та кам’яні насипи. Здавалося, от-от злетиш у провалля, ноги тремтіли, у скронях гупало, а серце втікало у п’яти.  Сил ставало дедалі менше, а Говерла мовби й не наближалася.  Натомість ставало прохолодніше,  туман посилювався, вітер не вщухав. Та  справжні випробування погодніми умовами були ще попереду.

Нарешті, ми видряпались на невеличке плато, так звана «Говерлянка» -  єдине плоске місце на всьому маршруті, де можна відпочити та відновити сили. Але несамовитий холодний вітер, який обпікав обличчя та руки не дав нам часу на бутерброди та гарячий чай. Була лише 5-ти хвилинна зупинка та короткий інструктаж, як рухатися далі до вершини.

 Тут наша команда розділилась на  дві частини. До складу першої входили вже бувалі туристи, в якій переважали чоловіки, наймолодшим з них було по 8 та 11 років, та прекрасних тендітних дівчат, які  не відставали ні на крок від сильної статі.

 Друга команда була слабшою, проте складалася з чарівних жінок, в якій також були   маленькі та направду  витривалі мандрівниці  по  9 та  12 років. А замикав команду    відважний ветеран «Промінфо»  Ярослав Констянтинович та голоний редактор «Деревообробника» Любомир Коваль, який виявився підтримкою та опорою для найслабших у найважчі  моменти мандрівки. Туман настільки посилився, що не було видно, хто йде попереду чи позаду. Несамовитий та холодний вітер здавалося от-от піднесе тебе на Чорну гору або заморозить і перетворить тебе на подобу марсіанської породи  і ти залишишся тут на віки…. Ці останні переломні 200-300 метрів були  найважчим психологічним відтинком шляху. Це був останній ривок, коли бракувало кисню, сил та натхнення,  а шансу повернути назад вже не було. Проте була  лише ціль  рухатись вперед,  будь-якою  ціною, щоб дійти вершини.

І ось вона - незабутня та переможна мить, перший крок на Говерлу, найтепліші обійми нашого провідника Назара Заставного, переможні та підбадьорливі гасла тих, що піднялися швидше,  найсолодший смак переможного шампанського та спільне загальне фото.

Кроки вниз були ще важчими, ніж нагору. Ноги вже втомлені і не хочуть слухатися, погода не переставала нас дивувати своїми примхами, вона змінилась дощем та градом. Але вже ніщо не могло затьмарити тої  радості, яку  ми пережили підкорюючи найвищу вершину в Україні. Ми перемогли самі себе і найголовніше - ми це зробили!